Філолог із "ЛНР" розповіла, що тільки жителі Донбасу зрозуміють, що таке "буряк" і "синенькі"

Минулого тижня якийсь філолог з розумним обличчям доводила, що жителі Донбасу часто розмовляють специфічною "донбаською" мовою, яку не кожен і зрозуміє. Автор цих лінгвістичних новин Вікторія Дубініна - випускниця українського Луганського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю "Українська мова і література", яка після окупації Луганська у 2014 році різко змінила свою мовну орієнтацію і, вже в сепаратистському клоні ЛНУ, перевчилася на "викладача російської мови". Після цього вона почала активно розповідати, що у "донбаської російської мови" існує безліч своїх особливостей, а окремі слова і навіть цілі вирази зрозумілі лише корінним жителям".

Російська зі словником…

У "ЛНР" вона однією з перших стала "республіканським" кандидатом філологічних наук і почала вивчати мовні особливості зрадженого нею Донбасу. Про що і розповіла в інтерв’ю місцевому "офіційному ЗМІ".

Вона повідомила, що існує поняття "донбаський діалект", "однак його статус у лінгвістиці потребує важливих уточнень". Насправді, мову, якою, на думку доцента, розмовляють жителі Донбасу, потрібно називати не "діалектом", "регіолектом".

"Регіолект – це проміжне явище між літературною мовою і традиційними діалектами. Він формується у великих містах і індустріальних центрах, об’єднуючи людейрізних професій і походження", - запевняє вона.

При цьому товариш Дубініна визнає, що історично Донбас завжди був українським. "У XVII–XIX століттях основою була українська сільська мова. У другій половині XIX століття ситуація змінюється. У регіон масово прибувало російськомовне населення з центральних губерній Росії, що зробило російську мову мовою міст і промисловості. У радянський період остаточно закріпилося домінування російської мови, на базі якої і склався сучасний регіолект із вкрапленнями українізмів", - розповіла філолог.

На цьому в її наукових дослідженнях можна було б поставити крапку – що таке "суржик" прекрасно знають як російськомовні, так і україномовні українці. Знають його і в Ростовській, і Воронезькій областях Росії". Люди прекрасно одне одного розуміють, але, за версією філолога, "після розпаду СРСР Україна взяла курс на зміцнення статусу української мови як єдиної державної. Російська мова поступово витіснялася з діловодства, освіти і медіа. Це викликало нерозуміння значної частини населення Донбасу" і це призвело до "російської весни" і ренесансу "донбаського варіанту" російської мови.

"Після 2014 року наш регіолект активно поповнюється лексикою, що відображає військові реалії. На жаль, буденними стали для нас слова: "приліт" - влучання снаряда, "бахи" - звуконаслідування розриву снаряда, "будильник" - ранній ранковий обстріл", "мінуса" (втрати, загиблі або поранені), "спалахи" (яскраві спалахи від вибухів), "ВПО", - запевняє кандидат філологічних наук, що крім жителів "ЛНР" і "ДНР" ніхто не використовує ці вирази.

Більше того, з давніх часів, запевняє вона, "у Донбасі сформувався унікальний лексикон, багато слів якого дійсно можуть бути незрозумілі жителям інших регіонів. Деякі слова стали його неофіційними символами".

Як приклади особливості "донецької мови" Дубініна навела вже набивший оскому "тремпель". Вона назвала його "найвідомішим регіональним словом". Тим часом, вішалку для одягу завдяки імені харківського підприємця ХІХ століття Зигмунда Тремпеля так називають не лише на Донбасі, але і в усій Слобідській Україні. Яка, до речі, історично включає в себе нинішню Бєлгородську область РФ. Тамтешня команда КВК так і називається – "Тремпель".

Ще одне "регіональне слово", на думку філолога, це "синенький", тобто баклажан. Така назва популярного плоду досить популярна не лише на значній частині України, але і на півдні Росії. Вона прийшла в лексикон жителів багатьох регіонів з Одеси – баклажани привозили з Китаю. Назву країни-експортера торговці і покупці на ящиках з продуктами читали як "Сіна" (China).

Точно так само жодного відношення до виключно донбаського словника не мають слова "буряк", "майстерка" (спортивна куртка із застібкою-блискавкою), "кульок" (поліетиленовий пакет) і ставок (українська назва штучного озера).

Звісно, не обійшлося і без "донецького народного фольклору". "Напевно, найвідоміший вираз, який став візитною карткою регіону, - "Донбас порожняк не гонить". Виник він у шахтарському середовищі у середині XX століття, буквально означає, що залізничні склади з Донбасу ніколи не йдуть порожніми — лише з вугіллям. У переносному сенсі це означає: "ми відповідаємо за свої слова", "не балакаємо даремно", "робимо все якісно і на совість", - загалом правильно охарактеризувала Дубініна дійсно регіональну приказку, останнім часом часто використовувану у пропагандистських цілях. Навіть російський диктатор Путін для того, щоб підкреслити свою близькість з народом Донбасу одного разу теж заговорив "його мовою"…